Відсвяткувавши Новий рік, 2 січня ми завершили перший етап Всесвітньої скаутської акції Вифлиємський Вогонь Миру – занесли Вогник у місцеву адміністрацію, відділ у справах молоді та спорту, Міський Центр дитячої творчості та краєзнавчий музей. 

А вже третього січня ми вирушили у Карпати. Це довгоочікуваний 1-й зимовий учбово-тренувальний табір "Під Говерлою”, до якого ми готувалися майже пів року. Нарешті цей день… Третього січня нас провели друзі, благословив отець Михайло, у якого у Бритівській церкві зберігається привезений нами Вифлиємський Вогонь, і ми вирушили у подорож. Дорога була швидкою та цікавою, адже я була у гарній компанії однодумців, що люблять мандрівкі та гори. Поки добиралися, відвідали Пластову оселю в Івано-Франківську, де нам пластуни міста передали Вифлиємський Вогонь Миру, для того щоб ми винесли цей вогник на найвищу точку нашої батьківщини - Говерлу. Великі просторі приміщеня у 2-поверховому будинку – такою є пластова домівка у Івано-Франківську!  Там було дуже тепло, затишно і ми трохи відпочили після "льодового” переходу від вокзалу з досить не легким багажем. Незабаром приїхав автобус і ми рушили далі, потім нас зустрічали два більш потужних транспортних засоби – автомобілі Газ-66, і на них ми прибули до будинку у гірькому приюті "Казьмещик”, у якому потім і оселилися. Будинок нам сподобався - дуже зручний і приємно вразив після недавнього ремонту.

Після поселення було відкриття табору. Пластуни винесли прапор України, всі заспівали Гімн.

В перший же вечір у таборі інструктори нам вже влаштували цікаві навчальні заняття на місцевості.  Нас навчали правильно пересуватися у зв'язці, з лижними палками та з льодорубом. Виявилося це не така легка справа – пересування у горах! Перевірити себе у цій вправності довелося уже на слідуючий день, бо саме в цей день ми запланували  підйом на Петрос – найскладнішу у Карпатах зимову вершину висотою 2020 м над рівнем моря. До вершини Петроса від приюту 10 км, а перепад висот – 1155 м! Йшли весело, через дуже гарний настрій  у групі  ми не помічали втоми, але це спочатку. Далі ми вже дуже втомилися, але уперто йшли вгору.  Було важко, холодне повітря неприємно обвітрювало лице, падав сніг. На передвершинному гребені одягли на ноги "кішки” – це такі металеві з зубами засоби, що надіваються на черевики і добре утримують на обледенілих схилах. Лиця захистили підшлемниками (як у спецназівців, але не для маскування, а для захисту від вітру та морозу, а вітер тут, повірте – ураганний!). І   ось, здолавши найкрутішу частину гори, нарешті ми піднялися! Почуття перемоги (перемоги над собою, своєю людською слабкісттю) наповнювало нас, це неперевершуване почуття!!! Перепочивши у невеличкій капличці (покритій льодом як знаружі, так і повністтю всередині), яку добрі люди збудували на самій вершині Петроса, попивши чаю з термосів, нам потрібно було швидко спускатися – адже сходження – це пів справи!  Було майже нічого не видно, тому йшли вкрай обережно, а потім  зв’язалися мотузкою, щоб ніхто не відстав та не загубився.  Навігаційне обладнання швидко вивело нас на протоптану у снігу стежину (наверху всі сліди миттєво замітає завірюха). І ось з’явився просвіт і ми побачили зовсім близько перемичку, з якої починали підйом на вершину! Пройшовши останню круту частину маршруту – розв’язалися і веселі (саме тяжке уже позаду!) рушили до будиночків літньої ферми. Останню частину спуску йшли по дорозі, наприкінці використовуючи ліхтарики, тому що стало зовсім темно.  Але маршрут йшов широкою дорогою, якою ще кілька годин по тому пересувалися 3 великих джипи – мабуть останні машини, що встигли до "великих снігів” проїхати майже до підніжжя Петроса! Прийшовши додому, ми побачили – що сніг повністтю накрив "білою ковдрою”, ще зранку видиму траву навколо нашого приюту.  Сходження пройшло вдало, нам дуже сподобалося, а внизу нас очікувала смачна вечеря! Прокинувшись зранку і побачивши кількість снігу, що намело за останню добу, ми зрозуміли – що нам дуже пощастило побувати на Петросі, і що найближчим часом через постійний снігопад та лавинну небезпеку, вихід на Петрос буде заборонено...

На наступний день були навчання з постановки бівуаку. Процес вибору місцевості під бівуак, правильне його облаштування, вибір місця для вогнища, приготування чаю з розтопленого снігу, і нарешті чаювання у протопленому шатрі довели – що й у зимових умовах можна жити у наметі достатньо комфортно. Але для цього треба багато попрацювати! Заняття усім дуже сподобалося.

В цей же день нам дозволили покататися з гірки на санчатах та поліетиленових пакетах. Це було дуже весело, навіть дорослі не втрималися і з'їхали  декілька разів. Напевно такий веселий вечір нам влаштували керівники напередні Великого свята – Різдва Христового, адже сьогодні 6 січня!

 Потім  ми відсвяткували Святий вечір. На столі було багато смачних блюд, а Людмила знову обрадувала усіх подарунками, маленькими, але приємними. Ну і Вифлиємський Вогник нас зігрівав увесь вечір!

7 січня за графіком нашого табору ми повинні були піднятися на Говерлу, але погода не пустила нас. Ми пройшли більшу частину шляху, але обіцяного за прогнозами сонечка так і не побачили, напроти снігопад все посилювався. И ми повернулися, бо ризикувати життям не варто, а так в нас тепер буде стимул повернутися в Карпати знову!

Наступний день ми присвятили навчанню рятувальним роботам, а також орієнтуванню на місцевості за допомогою карти, компаса та навігатора. Наші керівники нас навчили правильно робити ноші. На цих заняттях ми дізналися багато про першу допомогу постраждалому. До речі, «постраждалою» була я, і з неабиякою «травмою» - умовно у постраждалої був «перелом стегна».  Мені прибинтували дві вирубані з деревини шини, закутали в спальник, прив'язали до ношів і хлопці понесли мене до табору. Звісно мені було шкода їх, бо нести мене та не дуже легкі ноші було важко, а ще й по нерівній, слизькій, місцями дуже крутій поверхні. Але вони впоралися з цим завданням на відмінно.

 Так, це був останній день нашого перебування в таборі. Дуже хотілося залишитися, та нажаль чудові канікули підходили до кінця. Поїхали наші о 24 годині.

А я залишилася, щоб пройти похід разом з Миколаєм, Юлією та Євгеном. Мені дуже хотілося в похід, але я вже сумувала за усіма, чи просто за друзями, чи за часом, проведеним разом.
В похід ми вийшли вранці наступного дня. Чудовий морозний день, але сяяло сонце, яке нас зігрівало. Йшли багато, то вверх, то вниз. Краєвиди захоплювали мене, це дуже гарно – Карпати взимку! Сніг глибокий та сухий, тому йти було трохи не просто, але бажання піднятися на Говерлу підбадьорувало мене. Ми зробили це! Ми здолали Говерлу, яка не часто приймає до себе гостей, та ще й у таку чарівну погоду. Там ми запалили Вифлиємський вогонь і залишили його на вершині, також сфотографувалися з прапорами України, Білгорода-Дністровського та клубу «Вершина». На Говерлі перебували ми недовго. Далі наш шлях пролягав через Чорногірський хребет. Ми йшли поки не стемніло. Потім розмістили палатку, повечеряли та міцно закутавшись лягли спати. Хоч і зима, і сніг, і спимо в палатці, але було тепло. Вранці ми зрозуміли, що погода не обіцяє вдалого дня. Був сильний вітер, погана видимість та глибокий сніг. Тоді постало питання - чи йти далі? Ми знову вирішили не ризикувати і  зійшли з маршруту. Ми почали спуск до бази «Заросляк». Туди ми підійшли ближче до вечора і звідти вже поїхали машиною до Ворохти, звідкіля ми з Миколаєм відправилися до Львова. Там зупинилися у його родичей, які гостинно нас прийняли. Більшу частину дня ми гуляли по Львову, дуже гарне місто, мені сподобалось. А ввечері вже поїхали до Одеси.

Це були найкращі канікули! Мені усе дуже сподобалося і я бажаю повторити це ще не раз!

Пластунка прихильниця станиці Білгород                          Аня Прочитанська, 14 років

Хочу добавити до цієї розповіді ще трохи. Основна група поїхала до Львова 9 січня. У Львові нас зустріли гостинні пластунки з куріня «Чорноморські хвильки» Христя та Марічка. Спочатку вони провели нас у пластову домівку, де ми залишили речі та пообідали. Під час обіду ми узнали приємну новину – наші друзі успішно піднялися на Говерлу у чудову погоду і винесли туди лампаду з Вифлиємським Вогнем! Потім цілий день дівчата водили нас по Львову, показуючи красу цього красивого та величного українського міста. Настрій у міста був веселий і святковий – ми зустріли багато молоді, що ходили містом з Вертепом. Уже увечері ми піднялися на Ратушу і побачили сяючий уночі вечірній Львів! Дуже дякуємо дівчат за цікаву екскурсію! Чекатимемо тепер «Чорноморців» та «Чорноморських хвилек» на нашому справжньому Чорному морі! Уже і захід намітився – вишкіл з віндсерфінгу на Чорному морі у Затоці! 

До зустрічі!

Голова СПС станиці  Білгород                  пл.сен. Сергій Лєхан

Вифлиємський Вогонь Миру у Бритівській церкві

Аня Прочитанська запалює ВВМ біля образу Святого Миколая

ВВМ у мерії

Пластова домівка у Івано-Франківську. Приймаємо ВВМ від пластуна Тараса Зеня

Відкриття табору "Під Говерлою"

ВВМ у нашій оселі

Сходження на Петрос 2020 м - вихід на передвершинний гребінь

Останні кроки перед вершиною...

Капличка на вершині Петроса

Спуск з Петроса

Пластун Андрій та друзі в окулярах:)

Позаду - Величний Петрос!

Ідем на Говерлу...

Навчання рятувальним роботам

Учбові рятувальні роботи - все по справжньому!

Наша група!

ВВМ у приюті біля Говерли. Далі - шлях "заборонено"...

І все ж Микола Шипаєв  та Аня Прочитанська  ще з двома друзями виносять ВВМ на Говерлу!!!