Стежками Героїв

Похід був надзвичайно цікавим та захоплюючим, хоча нам і не завжди щастило, і не завжди все давалося легко. Це змагання показало наскільки ми готові морально й фізично до інших мандрівок, а можливо і до наступних СГ.

Перший день, коли ми тільки приїхали до Івано-Франківської області, нас дуже люб'язно прийняли пластуни у своїй домівці, а деякі з них, як ми вже потім дізналися, також мали приймати участь у цих змаганнях. Потім ми поїхали до селища Долина, звідки прибули до турбази «Дружба». Після цього пройшли до місця стоянки усіх команд, де відпочили і набралися сил перед початком змагань. Увечері було представлення команд (хоча багато команд на той момент ще не прибули). Вже наступного дня ми мали стартувати. Витягнувши перший номер стартували, навіть дуже бадьоро, але швидко вибилися з сил, адже старт припав на час найбільшої спеки (чи то так було заплановано, чи це було зроблено навмисно?), але, мабуть, ми слабшали більше через недостатню кількість води і ми знайшли вихід, напившись води з калюжі. А далі були тільки гори… Неймовірно, але наша команда з багатьма не дуже досвідченими учасниками змогла здолати досить багато вершин - г.Соколова, г.Яйко Ілемське, г.Гарган Ілемський, г.Молода та інші. Найвищою з них була г. Молода, де стався доволі неприємний інцидент (особливо для мене, адже я і був потерпілим), коли ми пили чай, то на мене його трохи вилили, але цього було достатньо, щоб отримати опіки, а найцікавіше, що гарячий чай потрапив мені на 5 точку…

 Лише через допомогу медика та керівників групи мені вдалося позбавитись серйозних наслідків.
Особливо тяжким для мене був підйом на Горган Ілемський, адже з незвички дуже складно йти під таким кутом з важкими наплічниками, і навіть сніг, якому ми спочатку так раділи вже набрид і заважав рухатися. Але якщо б його не було, то не було б і води, що, мабуть, найгірше у горах. Не підходячи до вершини, ми вирішили поїсти та залишили чергову, а самі пішли на вершину без рюкзаків, що було доволі легко. Поївши, ми вирішили рухатись далі і тоді мені вже не здалося, що це так легко. У той момент ми усі мріяли про спуск, а коли дійшли до нього, то думали, що краще вже підійматися, чим отак спускатися, адже спуск був по великим і рухомим камінням, на яких впала наша керівниця. На щастя все обійшлося – прийшлось тільки відремонтувати дужку від окулярів.

Найбільше мене засмутила поведінка суддів на 5 КП, які завчасно пішли звідти, не дочекавшись деяких команд, а потім сказали, що зроблять всі етапи на фініші, але так і не зробили…
Оскільки ми не встигали прийти до фінішу вчасно, то наш керівник вирішив скоротити маршрут через гору Молоду, а вже на наступний день по обіді ми дійшли до пластової оселі «Сокіл». Директор нам любязно дозволив зупинитися в одній із кімнат табору-музею. Ми познайомилися з дуже цікавою людиною Юрієм (Василем) Нестором – головою сеньйорату Австралії, який згодом разом з нашими виховниками заприсяжилі мене й Сергія Бурачка. Тепер ми вже стали пластунами учасниками. А 6 травня (День Народження Святого Юрія – патрона Пласту) ми поздоровили його та вручили торт, який зробили напередодні з помолотого печива і згущика, чорносливу, ізюму і цукерок (інакшими словами - пляцик).
Вийшовши в село, ми знайшли машину, яка підвезла нас до Долини, звідти ми їхали на автобусі до Стрия, потім на потязі до Одеси, а вже звідти на маршрутці до нашого міста, Білгорода-Дністровського.
Мандрівка дуже мені сподобалась і я хочу поїхати на СГ-14 у наступному році знову.