Для просмотра фотоальбома - нажми мышкой на фото

28.04.2011

День 1

 Пластуны станицы «Белгород» в составе 10 человек отправились в спортивный 3-й степени сложности поход по Крыму.

Я всегда думал, что 1-й день всегда скучный и неинтересный. Но сегодня я был переубеждён  в этом, потому что получил море эмоций и впечатлений за эти короткие мгновения!

Но всё началось намного ранее, когда мы только готовились к походу, когда мы морочили голову и играли на нервах нашего руководителя – Людмилы Лехан.

В целом день прошёл неплохо. После того как мы приехали в Одессу на електричке мы прогулялись по городу. За время прогулки с нами произошла масса приключений. К примеру Саша Околодько забыл медицинскую справку и страховку, но не забыл фонарик, который был в пакете с едой (очевидно, чтобы «нычки» ночью быстрее лопать!). Ну а я забыл шапку (ну с кем не бывает!). К счастью происшествий серьёзных не произошло, но кое-кому пришлось мне как медику оказать помощь, хотя с аптечкой я не очень в ладах и пришлось воспользоваться помощью руководителей.

И вот мы уже едем в Крым! Как долго мы ждали этого, но теперь можем вздохнуть с облегчением и сказать: « Крым! Жди нас!».

 29.04.2011

День 2

 Ночью в поезде Саша Околодько упал с 1-й полки и так и спал бы, если бы пассажиры севшие в поезд не подняли его, т.к. он мешал проходу. Все проснулись раньше времени. Поели. Я потерял тарелку, после долгих поисков нашёл её на самом видном месте… После еды мы играли в игры, было смешно и интересно. Наконец – приехали, за окном город Симферополь. Сергей Антонович убежал в КСС (Контрольно спасательная служба) регистрировать наш маршрут. После регистрации сели в троллейбус на Алушту и наконец уехали в горы. Было очень интересно ехать через перевал на троллейбусе! Закладывает уши – приходится глотать, как учила нас руководитель похода Людмила Ивановна. И вот затяжной спуск и мы на остановке c. Лаванда - "Лучистое". Шёл небольшой дождик. Перекусив под тентом остановки, надев дождевики мы начали своё путешествие…

Через час-полтора  ходьбы по дорогам и тропинкам в тумане мы наконец пришли к месту нашей первой ночёвки – места где снимался фильм «Кавказская пленница» - начало восхождения на г. Демерджи через ужасную «Долину привидений». Расставили палатки, Сергей Антонович разжёг примуса, дежурные принесли воду с родника и приготовили вкуснейший ужин. Наступала ночь… Из «Долины привидений» периодически раздавались непонятные и таинственные звуки…

 30.04.2011

День 3

О, боже! Какая это была страшная ночь в «Долине приведений»! Странно, но эта долина на самом деле кишит привидениями! Наша палатка долго не могла заснуть. Всю ночь шёл дождь. Мы звали руководителей, но толку было мало, они нас не слышали…

Наконец наступило долгожданное утро. Погода прояснилась. Выглянув из палатки мы были ошарашены открывшимся видом г. Демерджи и нависающей над нами «Долиной привидений». Все эти фигуры после ночных «деяний» словно окаменели и замерли над нами, только изредка доносились звуки каких-то неведомых птиц или обитателей этого края…

Красота красотой, а посуду мыть надо. Пошли на родник мыть посуду и запастись водой на приготовление завтрака. Быстро приготовив на примусах завтрак мы наконец собрали лагерь, поели и отправились на свою первую вершину да ещё и навстречу окаменелым привидениям…

Давным-давно на крымскую землю хлынули орды кочевников. Как огненная лава, растекались они по степи, сжигая селения, убивая жителей.

Добрались они до горы Фунны — Дымящейся.

— Лучший горн где найдешь? Тут будем ковать оружие, — сказал старший военачальник.

Отобрав самых сильных мужчин, он повел их на вершину Фунны. Там на самой вершине чернобородый устроил гигантскую кузницу. Целыми днями оттуда валил дым, плясало пламя, слышался звон железа и стук молотов.

С той поры у завоевателей появилось много оружия. Пылавшее на горе пламя сушило землю. Иссякали родники, мелели речки, перестал родить виноград, чахли сады. Гибли от непосильного труда и голода люди.

Тогда одна девушка — Марией звали ее — решила поговорить с властелином огня. Чуть заметными тропками, таясь от стражи, добралась она до кузницы. Мрачную картину увидела Мария. Под навесом клокотали огнем десятки горнов, гудели меха, искры разлетались яркими снопами. У наковален стояли полуголые люди, били молотами по раскаленному железу.

Мария подошла и сказала: — Слушай меня, чужестранец,— уходи с горы, не губи наших людей.

Засмеялся кузнец.

— Нет, не уйду я. И тебя здесь оставлю. Ты будешь моей.

И он протянул руки к девушке. Оттолкнула она его с безумной силой. Упал он возле горна, опалил волосы, одежду. В неудержимой злобе схватил только что откованный кинжал — и пала Мария мертвой к его ногам.

Старая седая гора не выдержала такого злодейства. Дрогнула она от основания до вершины и еще сильнее задышала огнем. Разверзлась земля и поглотила кузницу вместе с людьми.

Когда потухло пламя, улеглись обломки скал, жители окрестных селений увидели необычайное зрелище: на склоне горы высились причудливые каменные изваяния. А на самой вершине появилась скала, очертаниями своими похожая на женскую голову. Она напоминала всем о девушке Марии — последней жертве жестокого кузнеца.

С тех пор успокоилась Фунна, не стало видно огня над ее вершиной, и люди назвали ее другим именем — Демерджи, что значит кузнец.

Вот по этой уникальной долине мы и поднимались на гору. Особенно всех впечатлил огромный «палец», словно показывающий: «Не делай больше такого, что творили злые иноземцы…».

После тяжёлого крутого подъёма и фотографирований буквально на каждом повороте тропы, мы вышли на огромную поляну! Повсюду на ней «росли» «каменные грибы». Внизу за облаками скрывалось с. Лучистое, и город Алушта. Иногда облака расходились и открывалось красивейшие пейзажи с лугами и озёрами… Отсюда была уже видна тропа, которая огибая суровую гору с юга вывела нас на долгожданную вершину! Сфотографировались с флагом нашего города и пообедав через час-другой мы спустились на стоянки у водопада «Джурла». Так прошёл этот трудный но интересный день!

На ночлег остановились подальше от стоянки на отроге с видом на море и гору Аю-Даг. Они изредка показывались нам из-за облаков. Тут-же нашли маленький, очень симпатичный, сделанный добрыми людьми родничок – нержавеющая трубка, выходящая прямо из камня наполнила наши котелки кристально-чистой водой для приготовления ужина. Кристина с Андреем перестарались и почистили всю картошку, предназначенную для супов на весь поход… Супов теперь не будет – зато ужинать будем жаркое с тушёнкой на второе! Вечером Вадим Каракозов рассказывал страшные истории из своей походной жизни а также истории про «Чёрного альпиниста» и «Альпийскую деву». Надо будет сходить "куда надо", чтобы ночью не пришлось вылазить из палатки…

День 4

Сегодня 1 мая, настроение праздничное - нам предстоит затяжной и долгий спуск с горы к водопаду «Джур-Джур». Тропа идёт то вниз, то снова набирает высоту. И так несколько часов. Но красота вокруг неимоверная! То на пути лежат огромные деревья, закрывающие нам путь, то возникают из земли острые скалы. Цветы крымских гор удивляют своей красотой! Это и цветок мужества - эдельвейс, и сон-трава, гусиный лук и фиалка, адонис жёлтый и пион красный крымский. В высокогорье до сих пор цветут подснежники! Большинство из этих цветов занесены в Красную книгу.

И ещё интересно – в горах все туристы здороваются друг с другом! Мы ведь все братья по увлечению – «клан путешественников». Кого мы только не встречали – москвичи, белорусы, группы из разных городов Украины конечно – Киев, Донецк, Львов, Ивано-Франковск и даже из республики Коми. Встретили и одесситов с девушкой из нашего города, которая училась в 4-й школе! Иногда мы обгоняли друг друга, а на привале они нас! Тогда спрашивали а вы откуда идёте? «Оттуда» А куда? «А вон туда!». Так и спустились в Хапхальский заповедник, где для посещения водопада Джур-Джур пришлось немного раскошелиться. А иначе мы не смогли бы пройти дальше и продолжить запланированный маршрут! В этом месте по нашему мнению – это правильное решение местных властей – ведь вода с водопада питает целый город Алушта! И здесь необходимо поддерживать чистоту и порядок!

Пообедав на удобных скамейках перед водопадом и нафотографировавшись – по крутым ступенькам выбираемся на дорогу. Ищем «Заячьи ночёвки», но решаем идти дальше, дабы завтра было меньше подниматься на отроги горы Тырке. Через часа полтора подъёма попадаем в экзотическое и безлюдное место «с водопроводом», почему-то не нанесённым на карту, и чудесно оборудованной ночёвкой. Ущелье закрыто со всех сторон горами – красота! Спускается туман… На ужин у нас казацкое блюдо - кулиш с тушёнкой!

2.05.2011

День 5

Утро начинается с медкомиссии: наш доктор Пилюлькин - Андрей учится измерять давление. После нескольких неудачных попыток у него это получается! Записываем данные, завтракаем и снова в путь. Извилистая тропа постепенно выводит нас к склонам горы Тырке. А ещё через некоторое время выходим на перевал, где встречаемся с многочисленными группами идущими с партизанских стоянок. Пока руководитель группы Людмила Ивановна с Кристиной готовят обед – мы "быстрячком" бежим налегке на вершины г. Стол гора (1240 м.) и г.Долгая гора (1283 м.) – высшие точки массива Тырке. Панорамы открываются оттуда неописуемые! Видны партизанские леса – куда нам предстоит скоро спускаться, гора Северная Демерджи, массив Чатырдаг и огромная Караби-яйла! На северных склонах горы Миша находит долгожданный снег… Сожалеет, что не сможет привезти в «подарок» маме… Ведь снег имеет нехорошее свойство – таять! Поиграв в снежки – сбегаем вниз на обед. Начав спуск очень скоро попадаем на стоянку Партизанскую. Здесь течёт одноимённая речка и есть много хороших мест для ночлега. Перед нами возвышается гора Юкки-Тепе (1012 м.). Налегке поднимаемся на гору, чтобы почтить память народных мстителей, защищавших Крымскую землю от фашистов. Здесь несколько мемориалов и партизанская пушка, не дававшая проходу фашистским эшелонам в те страшные годы… Имитируем  военные действия выскакивая из шалаша радиста и «заряжая» старинную, образца 1902 года, но уже с нарезным стволом пушку. Приятно, что все памятники ухожены, свежепокрашены.

Ночлег организуем возле небольшого водопада, куда незамедлительно направляемся купаться. Открывает «сезон» Филиппов Александр. Потом одключаются все желающие. Вода «свежая», термометр показывает 4^оС.  Сергей Антонович выгоняет нас с воды – но по три «заплыва» мы всё-же успеваем сделать!

На ужин дефицит – каша гречневая, сэкономленная с прошлогоднего лагеря в Лебедёвке! Вкусно!

3.05.2011

День 6

Сегодня день отъезда… А нам предстоит трудный переход – самый длинный в походе - 20 километровый переход! Дежурные встают в 5-00. Сами уже разжигают не только костёр но и примус. Готовят завтрак. 6-00 общий подъём. По пути снова партизанские места – «Дедов Курень» - место стоянки 18 партизанского отряда, мемориал погибшим партизанам вблизи Букового кордона. Выходим на Долгоруковскую яйлу. Подъём закончился. Идём вдоль ручья – здесь на километровой высоте не ожидали найти воду! Поднимаемся на высшую точку плато, найдя по дороге осколок артиллерийского снаряда (сейчас он у нас в клубе). Впереди видна длинная дорога, идущая по краю плато. Выходим на неё и через километров пять – находим тропу вниз в долину реки Су-Учхан. Спускаемся по крутой скальной тропе на Су-Учхан. Су-Учхан – не узнать! Цивилизация пронизала его полностью - базар, платная туристическая стоянка со столами и беседками. Нам такие варианты не подходят - хватит и дома цивилизации! Идём к водопаду Су-Учхан. Пока мы находимся в пещере Красная на экскурсии – наши руководители под тентом скрываясь от ливня с градом, готовят нам чай и обед. Последний участок пути пролегает по военному стрельбищу, которое мы видели сверху. Несколько километров – и мы на остановке! Через полчаса уже едем в Сиферополь на вокзал в троллейбусе. Приятно поражает цена билетов – 1 грн.70 копеек. У нас одну остановку проехать на автобусе 2 грн.50 коп. стоят, а тут междугородний рейс!

Кстати и вся поездка в Крым обошлась детям и взрослым всего по 300 грн.!!!

До свидания Крым! До новых встреч!

28.04.2011

День 1

 Пластуни станиці "Білгород" у складі 10 осіб вирушили в спортивний похід 3-го ступеня складності по Криму.

Я завжди думав, що 1-й день зазвичай нудний і нецікавий. Але сьогодні я пересвідчився в іншому, тому що отримав море емоцій і вражень вже в перші години подорожі!

А почалося усе набагато раніше, коли ми тільки готувалися до походу, всім морочили голову і грали на нервах нашого виховника - Людмили Лєхан.

Взагалі день був непоганий. Після того, як ми приїхали до Одеси на електричці, ми прогулялися  містом. Під час прогулянки з нами сталася маса пригод. Наприклад, Сашко Околодько забув медичну довідку і страховку, але не забув ліхтарик, який був в пакеті з їжею (мабуть, щоб потайки вночі швидше лопати!). Ну а я забув шапку (з ким не буває!). На щастя, нічого серйозного не сталося, але мені, як медикові, довелося декому надати допомогу, з аптечкою я не дуже в ладах, тому допомагали керівники.

І ось ми вже їдемо в Крим! Як довго ми чекали цього, але тепер можемо зітхнути з полегшенням і сказати: " Криме! Чекай нас"!.

 29.04.2011

День 2

 Вночі в потягу Сашко Околодько впав з 1-ої полиці і так і спав би, якби пасажири, що сіли до потягу на черговій зупинці не підняли його, оскільки він заважав їм пройти. Усі прокинулися вчасно. Поснідали. Я втратив миску, після довгих пошуків знайшов її на найвиднішому місці. Після сніданку ми грали в ігри, було смішно і цікаво. Нарешті - приїхали, за вікном місто Сімферополь. Друг Сергій побіг в КРС (Контрольна рятувальна служба) реєструвати наш маршрут. Після реєстрації сіли в тролейбус на Алушту і, нарешті, поїхали в гори. Було дуже цікаво їхати через перевал на тролейбусі! Закладає вуха - доводиться ковтати повітря, як учила нас керівник походу Людмила. І ось затяжний спуск - і ми на зупинці c. Лаванда - "Лучисте". Йшов невеликий дощик. Перекусивши під тентом зупинки, надівши дощовики, ми почали свою подорож.

Через годину-півтори  руху дорогами і стежинами в тумані ми нарешті прийшли до місця нашої першої ночівлі - місця де знімався фільм "Кавказька полонянка" - початок сходження на г. Демерджи через жахливу "Долину привидів". Розставили намети, друг Сергій розпалив примус, чергові принесли воду з джерела і приготували дуже смачну вечерю. Наставала ніч. З "Долини привидів" періодично лунали незрозумілі і таємничі звуки...

 30.04.2011

День 3

О Боже! Яка це була страшна ніч в "Долині привидів"! Дивно, але ця долина насправді кишить привидами! Наш намет довго не міг заснути. Всю ніч йшов дощ. Ми кликали керівників, але толку було мало, вони нас не чули.

Нарешті настав довгоочікуваний ранок. Погода прояснилася. Виглянувши з намету, ми були приголомшені видом г. Демерджи і "Долини привидів". Усі ці фігури після нічних "діянь" немов закам'яніли і завмерли над нами, тільки зрідка доносилися звуки якихось невідомих птахів або дивних мешканців цього краю.

Краса красою, а посуд мити потрібно. Пішли до джерела мити посуд і запастися водою для приготування сніданку. Швидко приготувавши на примусах сніданок, ми нарешті зібрали табір, поїли і вирушили до своєї першої вершини та ще і назустріч скам'янілим привидам.

За легендою, дуже давно на кримську землю ринули орди кочівників. Як вогняна лава, розтікалися вони по степу, спалюючи селища, вбиваючи жителів.

Дібралися вони до гори Фунни - Димлячої.

- Кращий горн де знайдеш? Тут куватимемо зброю, - сказав старший воєначальник.

Відібравши найсильніших чоловіків, він повів їх на вершину Фунни. Там, на самій вершині, чорнобородий влаштував велетенську кузню. Цілими днями звідти валив дим, танцювало полум'я, чувся дзвін заліза і стук молотів.

З тієї пори у завойовників з'явилося багато зброї. Полум'я, що палало на горі, випалювало землю. Пересихали джерела, мілішали річки, перестав родити виноград, посохли сади. Гинули від непосильної праці і голоду люди.

Тоді одна дівчина - Марією звали її - вирішила поговорити з володарем вогню. Ледве помітними стежинками, ховаючись від варти, дісталася вона до кузні. Похмуру картину побачила Марія. Під навісом клекотіли вогнем десятки горнів, гуділи міхи, іскри розліталися яскравими бризками. У ковадл стояли напівголі люди, били молотами по розжареному залізу.

Марія підійшла і сказала:

- Слухай мене, чужоземець, йди з гори, не губи наших людей.

Засміявся коваль.

- Ні, не піду я. І тебе тут залишу. Ти будеш моєю.

І він протягнув руки до дівчини. Відштовхнула вона його з гнівною силою. Впав він біля горна, обпалив волосся, одяг. У нестримній злості схопив тільки-но  викований кинджал - і лягла Марія мертвою до його ніг.

Стара сива гора не витримала такого злодійства. Застигла вона від підошви до вершини і ще сильніше почала дихати вогнем. Розверзала земля і поглинула кузню разом з людьми.

Коли потухло полум'я, уляглися уламки скель, жителі навколишніх селищ побачили надзвичайне видовище: на схилі гори височіли химерні кам'яні статуї. А на самій вершині з'явилася скеля, контурами своїми схожа на жіночу голову. Вона нагадувала усім про дівчину Марію - останню жертву жорстокого коваля.

Відтоді заспокоїлася Фунна, не стало видно вогню над її вершиною, і люди дали їй інше ім'я - Демерджи, що означає коваль.

Ось цією унікальною долиною ми і піднімалися на гору. Особливо усіх вразив величезний "палець", що немов показує : "Не роби більше такого, що творили злі іноземці!".

Після важкого крутого підйому і фотографувань буквально на кожному повороті стежки, ми вийшли на величезну галявину! Всюди на ній "росли" "кам'яні гриби". Внизу за хмарами ховалося с. Лучисте і місто Алушта. Іноді хмари розходилися і відкривалися чудові пейзажі з лугами і озерами. Звідси було вже видно стежку, яка, огинаючи сувору гору з півдня, вивела нас до жаданої вершини! Сфотографувалися з прапором нашого міста і, пообідавши, через годину-другу ми спустилися на стоянки біля водоспаду "Джурла". Так пройшов цей важкий, але цікавий день!

На ночівлю зупинилися подалі від стоянки, на відрогу з видом на море і гору Аю-Даг. Вони зрідка показувалися нам з-за хмар. Тут же знайшли маленьке, дуже симпатичне, зроблене добрими людьми джерельце - неіржавіюча трубка, що виходить прямо з каменю, наповнила наші казанки кришталево-чистою водою для приготування вечері. Христина з Андрієм перестаралися і почистили усю картоплю, призначену для супів на увесь похід. Супів тепер не буде - зате вечеряти будемо печеня з тушкованим м'ясом на друге! Увечері Вадим Каракозов розповідав страшні історії зі свого похідного життя, а також історії про "Чорного альпініста" і "Альпійську діву". Тож довелося сходити "куди потрібно", щоб вночі не припало вилазити з намету.

1.05.2011

День 4

Сьогодні 1 травня, настрій святковий - нас чекає затяжний і довгий спуск з гори до водоспаду "Джур-Джур". Стежка йде то вниз, то знову набирає висоти. І так декілька годин. Але краса навкруги неймовірна! То на шляху лежать величезні дерева, що закривають нам шлях, то виникають із землі гострі скелі. Квіти кримських гір дивують своєю красою! Це і квітка мужності - едельвейс, і сон-трава, гусяча цибуля і фіалка, адоніс жовтий і піон червоний кримський. У високогір'ї досі цвітуть проліски! Більшість з цих квітів занесені в Червону книгу.

І ще цікаво - в горах усі туристи вітаються один з одним! Адже ми усі брати по захопленню - "клан мандрівників". Кого ми тільки не зустрічали - москвичі, білоруси, групи з різних міст України, звичайно, Київ, Донецьк, Львів, Івано-Франківськ, і навіть туристи з республіки Комі. Зустріли і одеситів, з ними була дівчина з нашого міста, яка вчилася в 4-ій школі! Іноді ми обганяли один одного, а на привалі вони нас! Тоді запитували: «А ви звідки йдете?» "Звідти". А куди? "А геть туди!" Так і спустилися в Хапхальський заповідник, де для відвідування водоспаду Джур-Джур довелося трохи розщедритися – вхід платний. А інакше ми не змогли б пройти далі і продовжити запланований маршрут! У цьому місці, на нашу думку, це правильне рішення місцевої влади, адже вода з водоспаду живить ціле місто Алушта! І тут необхідно підтримувати чистоту і порядок!

Пообідавши на зручних лавках перед водоспадом і нафотографувавшись,  по крутих сходинках вибираємося на дорогу. Шукаємо "Заячі ночівлі", але вирішуємо йти далі, щоб завтра швидше дістатися відрогів гори Тирке. Через години півтори підйому потрапляємо в екзотичне і безлюдне місце "з водопроводом", чомусь не нанесеним на карту, і чудесно обладнаною ночівлею. Ущелина закрита з усіх боків горами - краса! Спускається туман. На вечерю у нас козацьке блюдо - куліш з тушкованим м'ясом!

2.05.2011

День 5

Ранок розпочинається з медкомісії: наш доктор Пилюлькин - Андрій вчиться вимірювати тиск. Після декількох невдалих спроб у нього це виходить! Записуємо дані, снідаємо і знову в дорогу. Звивиста стежка поступово виводить нас до схилів гори Тирке. А ще через деякий час виходимо на перевал, де зустрічаємося з численними групами такими, що йдуть з партизанських стоянок. Поки керівник групи Людмила з Христиною готують обід, ми швиденько біжимо  на вершини г. Стіл (1240 м.) і г.Довга (1283 м.) - вищі точки масиву Тирке. Панорами відкриваються звідти неймовірні! Видно партизанські ліси, куди нам належить скоро спускатися, гора Північна Демерджи, масив Чатир-Даг і величезна Карабі-Яйла! На північних схилах гори Михайло знаходить довгоочікуваний сніг. Жалкує, що не зможе привезти в "подарунок" мамі. Адже сніг має прикру властивість - танути! Погравши в сніжки, збігаємо вниз на обід. Почавши спуск, дуже скоро потрапляємо на стоянку Партизанську. Тут тече однойменна річка і є багато хороших місць для ночівлі. Перед нами височіє гора Юки-Тепе (1012 м.). Піднімаємося на гору, щоб ушанувати пам'ять народних месників, що захищали Кримську землю від фашистів. Тут декілька меморіалів і партизанська гармата, що не давала проходу фашистським ешелонам в ті страшні роки. Імітуємо  військові дії, вискакуючи з куреня радиста і "заряджаючи" старовинну, зразка 1902 року, але вже з нарізним стволом гармату. Приємно, що усі пам'ятники доглянуті, пофарбовані.

Ночівлю організовуємо біля невеликого водоспаду, куди негайно спрямовуємося купатися. «Відкриває сезон» Філіппов Олександр. Потім підключаються усі охочі. Вода "свіжа", термометр показує 4°С.  Друг Сергій  виганяє нас з води, але по три "запливи" ми все ж встигаємо зробити!

На вечерю дефіцит - каша гречана, заощаджена з торішнього табору в Лебедівці! Смачно!

3.05.2011

День 6

Сьогодні день від'їзду. А нас чекає важкий перехід - щонайдовший в поході – 20-кілометровий перехід! Чергові встають о 5-00. Самі вже розпалюють не лише вогнище, але й примус. Готують сніданок. О 6-00 загальний підйом. По дорозі знову партизанські місця - "Дідів Курінь" - місце стоянки 18-го партизанського загону, меморіал загиблим партизанам поблизу Букового кордону. Виходимо на Долгоруківську яйлу. Підйом закінчився. Йдемо уздовж струмка - тут на кілометровій висоті не чекали знайти воду! Піднімаємося на вищу точку плато, знайшовши по дорозі уламок артилерійського снаряда (зараз він у нас в домівці). Попереду видно довгу дорогу, що йде по краю плато. Виходимо на неї і через кілометрів п'ять знаходимо стежку вниз, в долину річки Су-Учхан. Спускаємося по крутій скелястій стежці на Су-Учхан. Су-Учхан - не впізнати! Цивілізація зовсім змінила його – базар, платна туристична стоянка із столами і альтанками. Нам такі варіанти не підходять - вистачить і вдома цивілізації! Йдемо до водоспаду Су-Учхан. Поки ми знаходимося в печері Красна на екскурсії, наші керівники, під тентом ховаючись від зливи з градом, готують нам чай і обід. Остання ділянка шляху пролягає по військовому стрільбищу, яке ми бачили згори. Декілька кілометрів - і ми на зупинці! Через півгодини вже їдемо в Сімферополь на вокзал в тролейбусі. Приємно вражає ціна квитків - 1 грн.70 копійок. У нас одну зупинку проїхати на автобусі 2 грн. коштує, а тут міжміський рейс!

Та й вся мандрівка нам вийшла всього по 300 грн.!

До побачення, Криме! До нових зустрічей!

Учасники спортивної подорожі по гірському Криму