Єдина Країна! Единая Страна! Спогади про похід 1 к.с. «Стежками героїв» - 13 Травня 2013 - Black Sea
Пластова станиця "Білгород"

Білгород-Дністровський клуб мандрівників "Вершина"

Всеукраїнський збір скаутів "Чорне море"

Главная | Регистрация | Вход
Вівторок, 26.09.2017, 17:18
Вітаю Вас Гість | RSS


Меню сайта
Разделы новостей
Про нас [204]
Новини [62]
Увага - конкурс! [1]
Все про скаутинг [12]
Наш опрос
Табір "Чорне море" - дайте оцінку!
Всього відповідей: 7
Главная » 2013 » Травень » 13 » Спогади про похід 1 к.с. «Стежками героїв»
Спогади про похід 1 к.с. «Стежками героїв»
19:06

1 


ФОТОАЛЬБОМ

Спогади про похід 1 к.с. «Стежками Героїв»

(команда «ВЕРШИНА», станиця Білгород ПЛАСТУ-НСОУ)

СПОГАД 1

День перший

Мабуть найтяжчий день за всі змагання. Перш за все тому що це був перший день і ніхто ще не звик до таких навантажень. Окрім того у нас була їжа на наступні дні, яка далі була з’їдена і не тягнула донизу. І звичайно ж найтяжчою вершиною була перша – гора  Буц. Після підйому на в. Буц  я втомився так, що на її вершині заснув присівши на камінчики. Потім ми ще піднялися на г. Станимір. На ночівлю ми стали трохи не дійшовши планової точки. Не дивлячись на втому я був черговий і на мої з напарником плечі припало завдання наготувати групу після тяжкого дня.

День другий

Поснідавши та зібравши намети, ми вирушили далі. Мені було легше, тому як я морально був підготовлений до тяжкого і тривалого дня і мене більше не тягнув донизу пакет з їжею, призначений на попередній день, і який ми вже з’їли. Тому йти було легше – було більше можливостей поглянути на Карпатські пейзажі, які заворожують своєю красотою та неповторністю. Другий день був легший не тільки для мене, а й для інших членів команди, тому, ми змогли подолати не завершену вчора частину і вийти на заплановану ночівлю – вершину 1074. Крім того, на КП плн. Вівчина ми здавали заліки зі стрільби, медицини та історії. Ночівлю ми провели біля КП 8 - вершина 1074, недалеко від маленького струмку, з якого воду ми змогли набрати тільки виривши в ньому невелике заглиблення і дочекавшись поки осядуть частинки ґрунту. У наступний день ми теж не слабо втомилися, зокрема завдяки тому, що на одному із не дуже пологих схилів попали в бурелом і деякий час з нього вибиралися.

Третій день

Це мабуть найкращий день для мене. Ми пройшлись по високому хребту через декілька вершин. Я давно мріяв пройтись по високому хребту, тому що на них мало рослинності і вона не заважає зверху роздивлятися навколишні вершини та окремо стоячі вдалечині гори, і не просто гори – а найвищі вершини Карпат Петрос та Говерлу! І насправді неперевершено з нього відкриваються гарні види на Карпатські гори, вершини яких вкриті білим снігом, який ніби вкриває їх білими хусточками від холодних вітрів. Цей день залишив добрі враження. Крім того ми дійшли до перевалу «Яблунецький», до якого за планом ми мали дійти тільки четвертого дня.

Четвертий день

Цей день – день відпочинку. Він запам’ятався як день, коли боліли м’язи. Взагалі ще з вечора нас тепло зустріли – готували щойно звареним кулішем.  Кулішем годували й інші команди, які прибували на КП10. У цей день у нас була шикарна можливість відпочити, просушити речі, випрати забруднені глиною штани та інші речі, а особливо дати відпочити своєму тілу.

П’ятий день

Це передостанній день. Який разом із останнім були найпродуктивнішими з усіх. За ці два дні ми пройшли відстань, заплановану на три дні. Окрім того що у цей день як завжди можна  було спостерігати за яскравістю зелених кольорів Карпат і неповторною красою місцевої рослинності. Крім того нас приємно здивувало місце нашої ночівлі. Це була колиба. Там зупинилися на ночівлю декілька інших команд, але вони були в інших кімнатах. У колибі ми змогли зручно поїсти за великим столом та виспатися на дерев’яних нарах.

Шостий день

Він каже усе сам за себе – це був останній день нашої подорожі. Через втомленість і бажанням відпочити ми всі як один мріяли дійти до фінішу саме у цей день, і це нам вдалося хоч ми і пожертвували собою, ідучи під дощем і у темряві, але це варто було зробити, щоб на наступний день бути вільними. Мені дуже сподобалися Карпати. І я хочу ще побувати там, і попасти на найвищу точку нашої країни – Говерлу.

Полянський Володимир, 17 років (пластовий гурток "Очеретяні коти”)


СПОГАД 2

Похід особисто для мене видався дуже складним, але при цьому дуже цікавим. Спочатку ми приїхали до Івано-Фрвнківська, купивши квитки на автобус, ми виїхали до міста старту змагань. Поставивши намети, ми пішли збирати дрова для великої ватри. Пізно увечері ми з усіма командами прийняли участь у вечорі знайомств.

На одній поляні було багато наметів. Ми повставали рано и довго очікували відкриття змагань та старту. Ми стартували  під номером 3. Перша вершина нам далась нелегко. Після вершини ми дійшли до КП №3 і трохи спустившись стали на ночівлю. На слідуючий день пішли на КП №4, де відповідали на запитання по ПМД, історії та стріляли у мішень. За цей день ми пройшли 30км. Наступного дня ми шли густим лісом, де спостерігали, як лісоруби вирубували ліс. Увечорі встигли дійти до Яблунецького перевалу. На наступний день у нас була днівка, де ми відпочили та випрали речі. Я з Семеном ловив ящірок. Також ми допомагали суддям варити запашний та смачний куліш. Зустрічали останні команди, серед яких була команда «Дубове листя» - пластуни с Житомирщини. Після вечері до нашої ватри приєднались пластуни, з якими ми співали пісні. Зранку вирушили на вершину Кукул. В цей день ми протопали 30 км. На ночівлю стали в колибу, де було багато кімнат та було зручно і тепло.  Наступного дня  ми пішли брати останні КП й цей день був дуже нелегким. Здолавши 42 км, нарешті добралися до фінішу. Нас чекали судді з посвідками та нашивками та смачний борщ. Повечерявши, поставили намет та полягали спати. На слідкуючий день була днівка. Відпочивши, ми зібрали намети та відправилися до дому. В домівці нас зустріли наші дівчата, які по деяких  причинах не змогли поїхати з нами. Вони накрили стіл з крашанками та пасками – був святковий настрій і радість зустрічі з друзями.

Моренко Олександр, 14 років (пластовий гурток "Очеретяні коти”)

 

СПОГАД 3

Це не просто похід, а змагання. Воно вважається дуже не простим, тому більша частина учасників це дорослі люди, а менша – діти. Похід також включає знання медицини, флори та фауни, знання історії, вузлів та топографічних знаків. Похід почався на околиці села Стара Гута.  Для мене це перший похід у гори, тому я насолоджувався красотою Українських Карпат. Першою вершиною була гора Буц. Забратися туди було дуже важко, але полегшення і радість, яку отримуєш здолавши вершину не описати! Це була моя перша вершина, і ще цього дня у мене був день народження! Увечері група мені подарувала чудовий баф! Стежини були різні: іноді був сніг, іноді болото, іноді треба було переходити через річки. Були круті підйоми і спуски та рівні дороги. Як на мене рівні дороги найкращі. У Карпатах можна побачити багато красивих вершин, рік, долин.

Через те, що  «Стежки героїв» - це змагання ми йшли якнайшвидше і використовували увесь вільний час на проходження нашого маршруту. Весь похід хотілося їсти. Під час походу  були великі перепади висот та багато КП. Перший день був найважчий бо ми не звикли до такого напруження. Другий та третій день були неважкими, а вже на четвертий день в нас була днівка. Під час днівки ми вдосталь відпочили та поїли. Купували собі сувеніри на пам'ять. Наступний день спочатку видався важким через розслаблення, але потім ми швидко шли та брали КП. Для ночівлі ми знайшли стару колибу де було багато команд. На п’ятий день одноголосно вирішили прийти до фінішу. Цей день був найскладнішим, але ми все одно змогли прийти до фінішу пізно голодні та втомлені. Нас чекали судді. Повечеряли вночі смачного борщу, поставили намети та полягали відпочивати. З ранку відпочивали, купалися, фотографувалися та збиралися до дому.  

Якименко Володимир, 14 років (пластовий гурток "Очеретяні коти”)

 

СПОГАД 4

До змагань з пішохідного  туризму «Стежками героїв» ми готувались не один місяць. І ось нарешті, 25 квітня, ми вирушли  в подорож. Це мій перший похід, але по деяким причинам, мені довелось прийняти участь в суддівстві. Я, Ніна та Людмила Іванівна після старту останньої команди, переїхали на Яблунецький перевал, де вночі ставили намет, та варили їжу. З ранку приїхав головний суддя Роман і ми прийнялись за роботу. До вечора нам потрібно було зварити куліш для команд. Для них це був сюрприз. Мені треба було розводити багаття. Ніна приймала у команд залік по деяким етапам: картографія, вузли, флора та фауна. Через 2 дні  прийшла наша команда. З ранку наша команда відпочивши, протягом дня грала, купалася, дихала свіжим повітрям, перевіряла спорядження, зустрічала команди, допомагала суддям. Після останньої команди ми переїхали на фініш, де також зустрічали команди, давали посвідчення та відзначки за похід.  4 травня ми збиралися на потяг.  В місто приїхали вранці. В домівці нас зустрічали  дівчата, які не пішли в похід. Дуже було приємно, коли на столах ми побачили крашанки, цукерки, сік та паску. Смачно поївши ми здали спорядження та роз’їхались по домівках. 

Цвятко Семен, 14 років (пластовий гурток "Очеретяні коти”)

 

СПОГАД 5

Я дуже хотіла поїхати в Карпати і збулася моя мрія. Кожен день  прокидаючись  я відчувала що я в горах. Вариш їсти на вогні, постійно дихаєш свіжим повітрям, довго дивишся на чисте небо і милуєшся  неймовірною красою природи. Поступово ти звикаєш до запаху диму і він стає рідним. Спів пташок вранці у тебе асоціюється з ранковим будильником. І все це надає змогу відпочити від шумного міста. У перший день ми стояли біля старту у селі Стара Гута, там ми варили їсти, поставили бівак і пішли на ватру де співали гарні пісні. На другий день в обід наша команда під назвою «Вершина» стартувала. Після цього через деякий час нас з Людмилою Іванівною та Семеном відвезли на Яблуницький перевал. А відвезли нас дуже хороші люди, фотографи Анна та Роман. Ми прибули на місце десь о 23:30 і почали розкладати намети, а після почали варити борщ. Борщ вийшов смачненький. В обід третього дня приїхав голова оргкомітету Роман, і вже увечері ми зустрічали першу команду з кулішем. На четвертий  день почали приходити інші команди і я приймала у них екзамени.І ось гарна новина - наша команда прийшли до нашого КП і на слідуючий день  залишилася на днівку. Рано вранці вони вирушили у дорогу, а ми почали збиралися на фініш. Через деякий час ми доїхали до фінішу. Там нас зустрів Роман, ми розклали палатки, розпалили вогонь, зварили їсти і полягали спати. На слідуючий день ми чекали на фінішування нашої команди і приблизно 23:30 вони прийшли. На восьмий день була днівка і ми дуже позасмагали, поспівали і  дуже гарно провели час. Вранці наступного дня ми вирушили до Івано-Франківська. Ми прибули у місто де нас повели до пам’ятника «Пластунам, що не зламали своїх присяг» і треба було потерти слимачка щоб у походах все було добре. Кожен з нас це зробив. В  Івано-Франківську дуже гарно, чисто і порядно. Після міні-єкскурсії  по місту ми пішли на вокзал і дочекавшись потягу сіли на нього. Приїхали ми прямо на Великдень, де нас друзі і моя мама зустрічали у клубі з крашанками та пасками. Ось такий похід ми відбули у Карпатах.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               

Бойко Ніна, 14 років (пластовий гурток "Шалені бджілки”)

 

СПОГАД 6

Збираючись в похід, багато хто сподівався на звичайний похід, але "Стежки Героїв" справили незабутнє враження.

Дійсно перед походом не було ніяких особливих переживань. Пройти "Стежки Героїв" зібралась досить сильна команда, яку ми назвали вже по традиції - "Вершина".

Дівчата вивчили багато українських пісень і ми співали їх на протязі всієї поїздки всюди. Поки їхали на місце початку змагань, познайомились з кількома командами, побачивши майбутніх суперників.

На місце збору команд ми прибули одні з перших, тому в нас був багатий вибір, де розмістити бівуак. Під вечір команд стало значно більше, а на ранок місця вже майже не було. Цілий день ми байдикували, спускалися до річки, грали, відпочивали. Ввечері організатори влаштували ватру, де деякі команди познайомилися між собою, заспівали пісні, пограли в різні забави. Виявилося, що тільки ми підготувалися до знайомства.

Вранці усіх зібрали на збірку, озвучили порядок виходу команд. Ми стартували третіми і навіть наздогнали перші команди. З незвички спочатку швидко втомилися, а потім вже йшли на «автоматі». Нас попередили, що перший день буде важким, і він здався нам таким, бо пройшли ми 17,5 км, пройшовши через гору Буц, та інші висоти. 

Я була в Карпатах взимку, але зараз, коли ліс одягнутий в зелений окрас, вони набувають незрівняної краси. Надзвичайні краєвиди, густі ліси, потоки води. Йти було трохи важко, особливо вгору, біль у м'язах не давав спокою.

Другий день теж був непростий, здавалося, що ми втомилися більше ніж минулого дня. Ми пишалися пройденими 30 км, адже йшли не по рівній дорозі, а звивистими стежками заваленими буреломами, через річки, болота, великі підйоми та спуски. Мене все більше дивувала краса Карпат, але водночас я бачила великі завали дерев.

В Карпатах багато квітів. Кортіло зібрати з них букет і повезти додому, але на жаль їх чіпати не можна.

Усі наступні дні ми намагалися пройти якомога більше, але ми не виходили за грані 30 км. Четвертого дня ми зробили днівку на Яблунецькому перевалі, де в нас приймали екзамен зі знання флори, фауни, топографічних знаків та вузлів. До цього ми вже пройшли екзамен з історії, медицин та стрільби з пістолету. Усі екзамени ми здали досить непогано.

На днівці ми випрали брудні речі, відпочили, побавилися, накупили на місцевому ринку подарунків додому. Судді, якими були Людмила Іванівна, Семен та Ніна пригостили нас смачним кулішем. До речі, ми познайомилися з командою "Дубове листя" - пластунами з Житомира. Всі вони йшли маршрут в однострої, що дуже гарно виглядало.

На Яблунецькому перевалі ми добре провели час, але наступного дня нам треба було знову братися до наплічників та крокувати залишені кілометри. Далі на маршруті ми надивился багато захоплюючих краєвидів, познайомилися з місцевим населенням. Бувало трохи блукали лісом в пошуках стежки, але вневдовзі знаходили. Ми вже вважали, що йдемо останніми, бо наша команда - єдина дитяча команда, і порівняти нашу силу з силою вже дорослих людей ніяк не можна, але все ж таки ми йшли не в кінці - позаду були ще команди, а багатенько команд і зовсім зійшли з маршруту. Йти ставало важче: за кілька днів багто хто натер ноги, спину, плечі. Пройшовши багато кілометрів в усіх вже боліли ноги. Підніматися вгору було геть, не вимовити як, важко. А спускатися с гори стало навпаки весело, бо ми просто бігли, навіть керівники, які спочатку забороняли підбігати з гори, не могли зупинитися. Це виглядало трохи смішно, адже уявіть собі біг з тяжкими і великими наплічниками з досить пристойною швидкісттю. На шляху тряплялися річки, великі лежачі перепони з дерев, болота тощо. Ми з Юлею голосно співали, намагаючись не дати засумувати усій групі, нас це підбадьорювало.

Ми йшли, йшли, йшли. Вже не зустрічалися інші команди, ні попереду, ні позаду ми нікого не бачили. Нам залишалося тільки поквапитися і йти. Останній день передбачав наш прихід до фінішу, та треба було дуже постаратися, бо до останньго етапу залишалося багато, а скільки – знав лише наш капітан та помовкував. Ми були невпевненні у своїх силах, і інколи навіть вагалися чи варто поспішати чи ні. Але бажання дійти до кінця перемогло і усі виклали багато зусиль, аби дійти. Деякі учасники команди йшли попри біль, щоб не підвести команду, за що ми їм вдячні. Нам вже дозволили йти після 9-ої вечора, і ми йшли в темряві, бачивши за кілька км від нас світло, ми просто йшли на нього, ніхто вже не обходив болота, води, гілок, усі просто йшли, незважаючи ні на що. Коли ми прийшли вже було пізно, але нас всеодно зустріли, накормили, нагородили посвідками, нашивками. Це було приємно. Усі були безсилі, тому швидко поїли і полягали спати.

На ранок повимивалися у річці, цілий день відпочивали, засмагали, грали. Ввечері провели "розбір польотів", де кожен висловив свою думку про кожного. А наступного ранку всі вже зібрали свої речі і до обіду ми поїхали.

Приїхавши до Івано-Франківську ми залишили речі на вокзалі і пішли до пам'ятника Пластунам, і навіть зустрілися з Миколою, пластуном, який приїжджав до нас, коли ми були в Криму і ходив з нами на сходження на г.Парагільмен.

  Ця поїздка справила великі враження. Стежки Героїв захопили дух, добавили патріотизму, приємно здивували члени інших команд, які залюбки допомагали нам, а ми їм. Все було файно!

Прочитанська Ганна, 14 років (пластовий гурток "Шалені бджілки”)

 

СПОГАД 7

Мені дуже сподобався  цей похід. Завдяки йому я стала витривалішою і впевненішою

в своих силах . В перші дні все було дуже чудово. Усі ми йшли без зупиннок вперед.  Але з кожним днем мої сили все зменшувалися и зменшувалися як і у інших учасників команди. Але дороги назад небуло треба йти  було тільки вперед. Під кінець дня ноги вже кипіли від болі я нарахувала у  себе  чотири мозолі. Добре що ми в середині похіда зробили днівку. Ми добре відпочили набралися сил і рушили далі. По дорозі ми зустрічали команди.  Всі були такі хороші, такі добрі. Деякі команди показували нам як дібратися до КП (контрольного пункту). Був день коли ми спускалися тільки вниз і ми з Ганною бігли з гірки  щоб швидше спуститися і  не відчювати болі в ногах  і швидше дістатися до контрольного пункту. З водою у нас проблем не  було так само як із їжею. Останій день ми маємо намір дістатися до фінішу. І тут наприкінці дня пішов дощ. Ми одягли дощовики і пішли далі. Вже в сумерках ми потрапили на КП 17, звідсіля до фінішу 4,5 км.  Напружуємо останні сили. По дорозі у світі ліхтарика ми натрапляємо на саламандру – справжню, як у книжці по флорі та фауні! А ще ми зустрічали на другий день мандрівки синього слизняка, а у середині маршруту бачили величезного равлика – точно такого, як на памятнику Пластунам у Івано-Франківську!  І ось нарешті ми дійшли! Я була  рада що все вже  закінчилося. Ми були такі втомлені, що ледь ноги пересували і я дуже хотіла спати. Вранці, добре виспавшись, ми поснідали і почали відпочивати. Біля нас була річка під назвою Прут. Ми ходили купатися, загорали. Ми з Ганною намагалися перейти на другий берег ріки, але в нас не вийшло. Зате ми знайшли великий камінь на середині ріки і загорали на ньому. На наступний день ми зібралі речі і поїхали додому. Все було чудово й круто!

Шемет Юліанна, 13 років (пластовий гурток "Шалені бджілки”)

 

Категория: Про нас | Просмотров: 205 | Добавил: blacksea-scouts | Рейтинг: 5.0/1 |
Всего комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Календарь новостей
«  Травень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright MyCorp © 2017 | Сайт управляється системою uCoz