А те, що тижні були незабутніми – то факт. Взяти хоча б до уваги майже добову дорогу до місця табору всіма можливими і неможливими видами транспорту (хіба на метро не їхали))) – і потяг, і електричка, і автобус, і навіть трішки ніжки… Коли ж ми опинилися на нашій поляні, виявилося, що її окупували інші туристи, менш активні, ніж ми, але не менш переконані в тому, що поляна більше пригодиться їм, а не нам… А одна жіночка нас звинуватила в тому, що ми приїхали до них без подарунків, лише з претензіями…)))…

Завдяки дипломатичному підходу до справи, пан Капітан зі своїми правими та лівими руками таки навели лад на полянці, переконавши сусідів у тому, що навряд чи свисток на збірку та ринда будуть сприяти їхньому денному та нічному релаксу, то ж таким чином ми опинилися майже наодинці самі з собою…

І… Не повірите, але ми просто почали таборувати. Так знайомо і класично – ставити таборові споруди, розкладати намети, натягувати тенти, навіть складати плавзасоби!!! І то в той час, як за кілька метрів, внизу величезного обриву шуміло море, обіймало своїми хвилями берег, викидало на пісок ракушки і водорості… А учасники навіть не побажали скупнутися!!! Дивні вони… Хм… а може це тому, що першого дня падав дощ? =)))) Саме для того, щоб він пройшов далі, не затримувався в нас на районі, ми танцювали танець сонця і співали йому пісеньки…

По-моєму, ми перестаралися – наступні дні погода на нас відірвалася!!! Сонечко пекло, як скажене, і головне було не припектися, не згоріти і не перетворитися у бурого смаженого рака… Спека розхолоджувала (вибачте за оксюморон, але по-іншому не знаю, як то діло охрестити))), юнацтво (і деяке старшопластунство, правда)) постійно було зайняте, ми знали, що якщо їм дати вільну хвилину, вони просто заснуть =))))

Коли всі таборові роботи були зроблені – щогла поставлена, старий гальюн закопаний, новий викопаний, стіл не лише викладений піском, але й оформлений малюночками корабликів і штурвальчиком (цитую пана Капітана: «Такі кораблики на підгузниках дітям малюють!»), учасники з чистою душею змогли повністю віддатися заняттям на воді. Першим повноцінним водним днем став третій день табору.

- катамарані, вискакування з нього, вилітання, витягування на нього інструктора, перевертання і інших скажених речей, які лише можна уявити і зробити на/з/під/за катамараном;

- байдарці (о, скільки разів вони бідолаху кільнули перш, ніж пройшли першу череду хвиль при березі, а скільки кіл біля них намотав Ростик, жеби діти в морі не погубилися…);

- серфі – у кожної залоги завдяки точним економіко-математичним розрахункам подруги скіпер було рівно по пять занять із серфінгу, то ж до кінця табору більшість учасників впевнено піднімали вітрило, а ті, кому щастило і на чиї заняття припадав хороший вітер, навіть трохи йшли! Одностайно вкінці табору учасники назвали Андрія Шупера одним з найкращих інструкторів! Ріспект і уважуха? ))))

- яхті – Назар виводив їх так далеко в море, що іноді здавалося, наче вони от-от зайдуть за горизонт… Тоді хотілося їм кричати вслід: «Сувенірів нам з Туреччини привезіть, ок???». А, взагалі, я написала, що їх виводив Назар – нє, то не так, то вони виводили Назара, бо ж саме учасники стернували і сиділи на грот-шкотах, а інструктор їм був для підстраховочки і баласту так сказать =))))

- «хотьби на дайвінзі» якось смішно звучить, але підводне плавання з середини табору (через певні особисті обставини інструктора Лесі, доречі, мушу сказати, що від неї як інструктора учасники теж були в захваті!) також було доступне до широкого (наскільки це дозволяла програма) вжитку. Від цього виду занять просто фанатіли, та й недаремно =).

Також в програмі було багато різних дрібних розважальних фішок. Наприклад, перші три ночі в нас були діскатєкі – сусіди так лабали музичку на повну котушку, що спати було складнувато навіть дуже змученим учасникам. Колонки в них були потужні!!! Але потім вони поїхали...

І нам довелося задовольнятися не таким голосним локальним радіо, то ж у нас весь час працювало рідне КМТ-FM – таким чином учасники завжди, хотячи того чи не хотячи, перебували «На Хвилях Чорного Моря» =)))) І їм було нікуди діватися з підводного човна. Вони могли замовляти пісеньки, передавати привіти, чи просто юзати його як радіо-довіри та плакатися цілому табору на свої проблеми (правда, так ніхто не робив, але ж могли, могли...)

Найбільше всім (ну, добре, за всіх не розписуватимусь, але мене заперло так нормально!))) сподобався флеш-моб в білому – припустити не могла, що пластуни беруть стільки білих речей на табір!!! і алярм з «рєпками» - для тих, хто не роздупльонний, рєпка – то такий вельми високий, майже на чолі зроблений, хвостик. Потім ми влаштували конкурс на найкращу рєпку. І, що ви собі думаєте – виграв Адам!!!! І то при тому, що ВСІ дівчата мали на голові рєпку, а виграв АДАМ!!! Дискримінація за статевою ознакою =)

З особливо цікавих і не засекречених конкурсів хочеться відмітити конкурс замків, сонць і качок. Учасники настільки креативно підійшли до справи, що визначити залогу-переможця виявилося для нас надскладним завданням... Тому ми нагородили всіх =)

Інша знаменна подія, якій учасники тішилися, як дурні – це був факт, що вони мокнули пана Одісея. Бачили б ви, скільки то було радості... Марко вміє робити учасників щасливими =)))

Ну і, звісно ж, як не згадати про живий таборовий привіт, намальований на наймужнішій спині талісману табору Дзідзя (Ромка з Надвірної – може комусь так простіше буде орієнтуватися) і найгарнішому животику Олесі із Луганської області. А все тому, що у нас передчасно закінчилися, так і не почавшись, ватмани =))))

А ще на таборі був такий прикол, що в один момент ми собі так придумали, що всі пісні варто присвятити героям табору (ні, не Дзізьові, в нас були ще й інші герої – Дріжджі або Шмігери), і ми всюди, де тільки можна було і не можна були впихали слово «дріжджі» і всі реально-нереальні його варіації, то ж у нас виходило: «В дріжджаря, чий дріждж на дріжджах чарівні дріжджі...» чи «Жовті дріжджі падають на дріжджі і летять у вирій дрііііжджі...»... Хі-хі, вийшло дуже навіть весело.

Ну, що ж, ви можна було б, звісно ж, розповісти і про інші таємниці, ви ж бо, мабуть, чекали, що КМТ-FM вам продасть всю інформацію, а не тут то було... Дещо ми таки залишимо для себе. 

Для того, щоб дізнатися все-все треба було самому приїхати... І пережити... Побачити на власні очі... Відчути бризки моря на обличчі і смак соленої води в роті...

Адже це був не простий табір. Це було навіть не просте КМТ. Це було КМТ на морі. Перший Крайовий Морський Табір на хвилях Чорного Моря...

Уважати? Уважати!!! ))))

КМТ – 2009 «На Хвилях Чорного Моря» проводився з 8 до 18 серпня 2009 року Божого поблизу с. Лебедівка Білгород-Дністровського району Одеської області, неподалік кордону з Румунією. Через віддаленість місця проведення табору та складність добирання на місце прибули трохи менше, ніж за добу з моменту виїзду з Львівського вокзалу, тобто 8 серпня по обіді. Завдяки оперативній діяльності учасників та їхньому бажанню якомога скоріше приступити до практичних занять, до кінця другого дня більшість таборових споруд уже були закінчені, а плавзасоби акуратно складені та готові «до вжитку».

Загалом, програма табору була насичена такими пізнавальними теоретичними гутірками, необхідними морякам-початківцям, як лоція, навігація, теорія вітрильництва та водолаження, такелаж, сигналізація, водно-дорожня розмітка, збір і будова яхти, катамарана, байдарки, історія українського та всесвітнього мореплавства, види плавзасобів, а також практичними заняттями з греблі на катамарані та байдарці, дайвінгу, керування вітрильником та віндсерфінгу, які при надто сильному вітрі перетворювалися на заняття з вейвсерфінгу. І все це вперемішку з хорошим настроєм, шумом вечірнього прибою, чайками-шукачками пригод, соленим присмаком морської води на губах та жагою до змагання зробило цей табір легкозаймистою сумішшю, що вибухала при будь-якому, навіть найменшому контакті з серпневим сонцем Причорномор’я!

Коктейль занять вдало доповнювався змагами та конкурсами інтелектуального, розважально-творчого та спортивного характерів. Поряд з естафетами на воді, справжнім морським боєм та відчайдушними «корабельними баталіями», учасники мали шанс позмагатися також у майстерності будування яхт з піску або викладання качок з водоростей. У результаті конкурсу останніх справедливо перемогла дружба, адже вибрати найкращий серед створених шедеврів виявилося занадто складно навіть для справді компетентного у цій справі журі.

За час табору КМТ кілька разів приймало в гостях дельфінів, які собі пригледіли шварт-бот «Скіпер», коли він виходив у далеке плавання, і припливали разом з ним до берега; а також планктонів, які за гостинний прийом дві останні ночі надавали морю невимовної краси салатовий відблиск. Видовища, забезпечені як першими, так і другими гостями, були просто фантастичними, такі речі краще один раз побачити на власні очі, аніж сто разів прочитати навіть найдетальніші їх описи – воно насправді того варте.

Не таємниця, що все хороше має здатність швидко закінчуватися, то ж морський табір винятком не став. Десять днів пролетіли, як два довгі, точкою розподілу яких став екватор – довга линва, натягнута над вечірнім морем, пройшовши під якою кожен з учасників поставив собі запитання: «Що я вже отримав тут із того, за чим приїхав?». Мабуть, теж ж питання виринало в голові у юнацтва і в момент, коли відбувалося закриття табору і перший асистент дав останній розхід, коли пана Капітана несли до води, за компанію мокнули і решту проводу, коли всі, вже переодягнуті у сухі речі, збуджені і щасливі складали на березі «живу» абревіатуру КМТ, а потім, сівши у автобус, сумно востаннє махали рукою морю, яке невпинно віддалялося... Питання виринало, а учасники щиро і широко посміхалися.