Кавказ. Скільки різних сподівань і майбутніх вражень він ніс за собою. До мандрівки ми налаштовувались вже давно. Всі хотіли поїхати, але з часом плани змінювались, очікування вело за собою різну уяву, адже кожен по-своєму уявляв цей похід...

В перші сім днів поїздки було заплановано збори з одеситами, щоб навчитися майстерно вправлятися на снігу та льоду. В потязі ми познайомилися з "Романтиками" і вже просковзали думки: як то буде, як все пройде і т.д. І так, перший день ми провели з одеситами, які організували нам невелику акліматизацію. Той маршрут  був  досить небезпечний частково і трохи застеріг наших керівників, тож на наступний день було вирішено розійтись з "Романтиками" і провести власні збори. Вже на ранок ми зібрались і переїхали в інше місце, де був розташований альптабір, ось там ми і провели декілька днів. За ці дні Сергій Антонович провів нам навчання на льоду, що на мій погляд, були набагато кращими, чим могли б провести одесити. Потім ми перебралися далі і звідти вийшли на радіальний вихід на сніг. Збори ми провели першокласні, всім сподобалось, адже ми навчилися багато.

За перший тиждень у горах наша команда звикла один до одного, з деякими познайомилися, а деяких просто побачили з іншого боку. Саме тоді, ми були як одна родина, бо всі настільки почали довіряти та не стидатися інших, що відчувався навіть родинний затишок.

Тоді наш маршрут прямував далі, на цей час, вже за планом був початок справжнього походу, де ми віддавали б усі свої сили за день, де побачили на яку підтримку можна очікувати від своєї команди. Знаєте, навіть було трохи побоювання, чи зможу я пройти його? Але друзі не давали засумувати і настрій змушував забувати про погані думки.

Ми прийняли продукти на 11 днів походу і не зраділи, їжі було дуже багато, наплічники мали неабияку вагу, але чоловіча частина групи завжди приходила на поміч, якщо була в цьому потреба, або навіть якщо не була.

Усі упакувалися, розібрались зі спорядженням, і вирушили...В перший день нас трохи підвезли і ми зекономили час на шляху до потрібного місця. Ввечері, вже зморені  ми облаштували табір, який знаходився поблизу коша. Гена купив сиру,айрану та свіжого, ще теплого молока.  Таких натуральних продуктів у місті не купив. Все  було дуже смачно, тож на протязі наступних днів ми купували продукти у коші. Часом біля нас прогулювались корови, вівці, кози. За ці дні ми зробили підйом на перевал Силтран, а потім здійснили сходження на гору «Сковорода».  Звідти насолоджувались красою озера, яке було видно з вершини.  Поверталися весело, з гори майже їхали по камінню, багато сміялися. Так як ми з Юлею ходили єдині з дівчат на цей вихід, тож балакали всю дорогу, співали пісні.

Наступного дня ми зробили перехід на Північно-Каракайський перевал.  По дорозі я "трохи" намочила ноги річкою, куди мене потягнув наплічник, і трохи потягнула спину. Мені це згадалося не один раз у поході. Але далі я вже навіть не перестрибувала річки, бо не було потреби берегти ноги від промокання  -  вони вже були мокрі.

Останні дні ми провели поблизу альптабору "Віслючок". Звідти зробили спробу піднятися перевал Балкбаши, але невдало, бо почав танути лід, і річки набирали своє повноводдя. Потім більша частина зробили підйом до Північного притулку, але я залишилась у таборі через стан здоров'я, а дівчата залишись трохи нижче і не дійшли. Тож наші хлопці стали героями.

Скоро ми вже їхали додому, всі одночасно і хотіли й не хотіли додому. Звісно було бажання приїхати додому, насолодитись теплою ванною, м"якою постіллю, але ніхто не хотів залишати великі простори Кавказу, могутні гори та пухнасті хмари. Це був незабутній похід, що залишив неймовірну згадку у серці. Ми відчули справжні гори!

Пл.уч. Прочитанська Ганна, 15 років.

Летом 2013 года клуб путешественников «Вершина» отправилась на Кавказ. Поехали четверо взрослых: Людмила Ивановна, Сергей Антонович, Геннадий  Николаевич,  дядя Коля, а также шесть детей: Полянский Вова, Шемет Юля, Моренко Саша, Прочитанская Аня, Руденко Андрей и Полякова Нина. Путь был долгим, но не скучным.  Сначала ехали до Ясиноватой, а потом оттуда уже до Пятигорска. В поездах было весело, все были дружны и очень сблизились. Помогали друг другу, уважали и смешили. Дежурные готовили еду, все остальные ее ели. Дружная команда была везде вместе.

 В горах было чудесно: чистый воздух, прекрасные растения, палатки на фоне озер и рек. Красота!  А какая вода вкуснючая текла в родниках, все пусть завидуют. Практически на каждом шагу пасся скот. В некоторые дни группа ужинала сыром, молоком и айраном. Все отдыхали от учебы и работы, другие о таком отпуске только мечтать могли. Когда ставили бивуак, то работали сообща, все были настолько дружными, что каждый задавал себе вопрос: «Это точно наша команда? Наш клуб?», и сами же отвечали: «Да! Это мы!!!»

Кавказ наверное лучшая часть лета, которая прошла хорошо. После этой чудесной поездки все стали лучшими друзьями, ведь незря говорят: «Хочешь узнать человека – сходи с ним в поход». Чудеса поездки дали о себе знать и в общении, и в спортивных достижениях. Каждый шаг пройденый вместе – это шаг в будущее! В будущее с друзьями, с близкими и просто с знакомыми людьми.         «Ходите в походы, любите природу, и яркое солнце подарит вам жизнь!»

Полякова Нина, 15 лет.