Цей рік в Лебедівці був першим для мене. Весь час, який я знаходилася у клубі я чула яскраві розмови від хлопців про цей табір. Я ніколи не бачила людей, які так радісно та весело згадують будь-які табори. Була велика зацікавленість ним, було бажання відчути це «інше життя», про яке так довго всі розповідали.

 У табір я все ж таки поїхала, завдяки Сергію Антоновичу та Людмилі Іванівні, які взяли мене працювати секретарем, по співвідношенню писарем.  Мене попереджали, що вільного часу зовсім не буде, та мені здавалося не важкою роботою.

     У Лебедівку  я приїхала на 2 дні раніше, ніж інші діти. Треба було розмістити табір, а мене взяли допомагати провіду на кухні, приготувати їсти, просто допомогти та підтримати.  Усі члени проводу мене поважали і відносилися до мене дуже добре.  Спочатку було моторошно готувати, але я одразу увійшла в діло кухні, і мені це навіть  сподобалось.  Через два дні приїхали всі інші: провід табору, наші старші діти та малеча. Це був великий наплив галасу, бо группа у 8 дорослих чоловіків не робили стільки крику як 30 дітей. Це навіть було незвично, бо звикли до спокою та тиші, не треба було кричати аби почути один одного, але тоді… До вечора всіх організували і розмістили повністю табір. Окрім великого табору, в нас був невеликий під табір, який складався з двох загонів : загін старшої группи «Беркут» та молодшої группи «Олімпійський вогонь». Я була «беркутом», але майже не відносилася до них, я відносилася до рожевого намету  - намету реєстратури. У перші два офіціальних дні приїхали всі загони, крім одного з Дніпропетровську. Їх усіх треба було зареєструвати. Писати треба було багатенько, але я все ж таки думала, що це через перші дні.

      Коли приїхали усі, то на вечір зробили «лінійку знайомств», на якій кожна команда представила себе піснею, або сценкою.  Ми більш менш познайомилися між собою і вже орієнтувалися поміж загонів. Доречі, на табір довго не могли знайти лікаря, але потім домовилися з пластункою з Тернополя, яка приїхала з чоловіком та двома чарівними дітками. 

     Відкриття табору відбулося на сході сонця, на яке ми дивилися з Олімпу.  Навіть Прометей завітав до нас і приніс Олімпійський вогонь.
     Кожен день організовували веселі  та цікаві заходи,  різні ігри, на яких діти вивчали історію Олімпійських ігор. Часом влаштовували змагання: з бігу для дівчат і хлопців, штовхання колоди, стрибки в довжину, боротьба на глиняній арені,  12 подвигів Геракла. Були розумові перевірки знань по тематиці табору.  Не було часу сумувати нікому. По цим іграм та змаганням завжди треба було підводити підсумки, переписувати по декілька разів списки, вишукувати не розібрані прізвища дітей. Усе це потрохи втомлювало, бо усі хотіли подивитися результати і скоріш вимагали всі документи. Але я намагалась не підвести організаторів табору. Мені все одно подобалася своя робота. 

     Кожного дня на лінійці була проведена лотерея,  на якій завжди хтось з табору отримував невеличкий подарунок. Також  вітали іменинників, якщо ті були.

      Табір с кожним днем  подобався все більше і більше. Додому геть не хотілося, хоча після приїзду з табору нам потрібно було за 2 дні зібратись на Кавказ.   Усе настільки захоплювало, що це дійсно було «інше життя».  Проводилися 2 нічні гри. На першу я не потрапила, але я була суддею на другій. Це було просто неймовірно, бо все було настільки весело, що хотілось грати в неї вічно. Це було дуже файно спостерігати, як купа дітей шукають тебе на звук вночі. Тоже тоді сподобалось не тільки учасникам гри, а й навіть в більшості суддям.   

    Був проведений конкурс «Міс Афродіта», де учасниці загонів показали себе у всій красі. Дівчата були дуже гарними, причепуреними. Вони вигадали неординарні сукні з підручних матеріалів,  розповіли та показали свій талант. У трьох суддей просто не було варіанту найкращої, бо всі дівчата були неймовірно чарівні. Тому кожній надали свою номінацію. Усі залишилися задоволені.

      За декілька днів до від’їзду настрій починав змінюватися, адже усі розуміли, що скоро вони роз’їдяться і довго ще не побачаться.  Особливо було всім образливо, бо саме майже в кінці табору усі дуже здружилися.

      Наприкінці табору провели по традиції гру «Стежина Хитрого Лиса». Спочатку  я повинна була бути суддею на якомусь етапі, але потім мені довелося заміною виступати в команді, через поганий стан здоров’я дівчинки.  Ця гра мені ну дужеее сподобалась, бо різноманітність етапів зашкалювала. Були як фізичні, так і розумові, логічні, цікаві етапи.  Той день був дуже веселий, наплив гарного настрою був забезпечений.

      В останній день багато хто бігали зі своєю футболкою та збирали автографи від нових друзів, дізнавалися контакти. 

    Цей табір був просто шикарний, він залишив чудові спогади, і зараз коли згадуєш  - просто відчуваєш себе знову там, і не хочеться прокидатися, хочеться знову туди. 

                                                                                                                                                       Пл.уч. Прочитанська Ганна

Перший раз я потрапила  в цей табір, і отримала  багато емоцій і спогад. Прибули ми 27 липня, там вже були деякі діти які приїхали раніше, щоб поставити намети, вибрати  місце для стола і які з нетерпінням чекали на нас. Коли ми приїхали туди, розпочали розвантажуватися і звикати до місцевості. В вечері  ми пішли на «вечір знайомств» і кожний загін представив себе: назва, гасло і пісня. До речі пісню я вибирала і навчала інших, було дуже весело вчити хлопців хоч трохи співати. На вечері знайомств ми зазнали невдачі. На другий день зранку у нас була гра «Стрічка дружби» там де ми з другими дітьми познайомилися по ближче. Пів дня зайняла ця гра, але це було того варте.  Коли була хороша погода ми ходили на море і грали у м’яча.

 Розважальні ігри переслідували нас кожний день, були такі ігри : інтелектуальна гра,фізичні,»Водне поло» і багато інших. В середині табору нам влаштували дискотеку, всі загони прийшли на призначене місце і дуже гарно танцювали. На носу були змаги «12 подвигів Геракла»  в яких я була одною із суддей. Цілий день я провела з учасниками пояснюючи їм , як треба проходити трасу. За весь табір було дві нічні гри: перша: хованки,а друга «по звукам». Потім на морі влаштували «боротьбу на глиняній арені», там де діти змагались, а я, та людина яка  не брала участь, відчула глину на смак,завдяки деяким людям. На нас чекала заключна гра «Тропа хитрого Лиса», на якій всі проявили свої здібності. Наша команда була майже дівчача і один хлопець, який в усьому нам допомагав. Нажаль ми не зайняли призового місця, але нам дуже сподобалося грати.

Так швидко пролетіли ці дві щасливих неділі, не встигли озирнутися як вже кінець. Прийшов час прощання, ми прошалися з хлопцями з сусіднього загону, з якими ми дуже здружилися. В мене як завжди сльози рікою, не хотіла їхати додому, просто дуже звикла до нових знайомих. Тепер я хочу поїхати в наступному році, пограти в цікаві ігри і знов зустрітися з друзями)

Пл.уч. Бойко Ніна